Історія

Околиці села Цибулеве буквально нашпиговані слідами перебування давніх людей. Наявність племен у цих краях привело до виникнення широкого спектра археологічних культур, ранній залізний вік відмічається наявністю на околицях поселення часів чорноліської культури «Великий городок» або «Чутівка» в балці Кишла біля села Чутівка (нині воно належить до вимерлих сіл, а його землі відносяться до Цибулевого). Ця пам'ятка археології має національне значення. За скіфських часів тут мешкали скіфи – землероби, скіфи – орачі. В пізніші часи (приблизно в першій половині І тисячоліття нашої ери) на околицях села знаходились поселення черняхівської культури. 

За легендою, що передається з покоління в покоління, заснував зимівник – майбутнє село - козак Цибуля в середині сімнадцятого століття. Є й інші відомості про першого поселенця. В деяких документах згадується шляхтич Єрмолай Васильович Цибулько, якому належала невелика слобода у цих краях.

Перша згадка про Цибулеве зустрічається в переліку земель, захоплених польською шляхтою в 1710 – 1720 роках, разом з іншими задніпровськими сотнями Миргородського та Полтавського полків. Віомо, що лише в 1732 році поляків було вигнано.

В документі «Копія опису Задніпрських місць 1732 року та доданого реєстру млинів, складених генерал – квартирмейстером Карлом фон Штофелем» знову зустрічаємо згадку про село та прилеглі землі:

«От вершины Ирклея, переходя через Переворотья, между лесами Чутою и Мотрониным, лежачее под Чорным лесом новопоселение от поляков на земле ЕЯ ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА село Цибулево и при оном же на речке Малом Ингульце мельница о двух колах мучних, а от оного села разстоянием в четырех верстах хутор, прозиваемый Тонконогий близ Ингульца».

Річка Інгулець була природною межею між Буго - Гардівською та Кодацькою паланками. Наша Цибулівська сотня належала до відання Буго – Гардівської паланки. До речі, саме задля розподілу земель між Росією та Туреччиною у 1740 році було укладено мапу, на якій, серед поселень, що існували до 1735 року, значиться містечко Цибулів.

Все ж, офіційно роком заснування села (містечка) Цибулеве вважається 1740, коли полковник Миргородського полку Капніст відновлює козацьке поселення. 

Коштами громади в 1743 році (за іншими даними в 1745 році) збудовано дерев'яну  Покровську церкву. До нашого часу збереглися фрагменти підземних тунелів, що вели з церкви за межі села.

Цибулеве відіграло важливу роль у заселенні Задніпров'я. Козак Звенигородський заснував  поселення Архангельськ та сприяв поселенню жителів у Дмитрівці, Спецівці, Макарисі  та інших селах. Іван Лелека заснував нову слободу поблизу Єлисаветграду – Лелеківку (нині це частина обласного центру – міста Кіровограда). Йосип та Роман Сплошини заснували село Христофорівку.

Поблизу Цибулевого розкинувся хутірець Розумовського. Як зазначено у статті М.Білана «Цибулівський хутір», поблизу нашого села цибулівчанами засновано хутірець, що з 1750 року, згідно рангового табелю, належав рейхграфові Олексію Григоровичу Розумовському. Хутір швидко ріс. Вже в 1747 році на хуторі існувало понад 80 дворів, в яких проживало 233 жителі.

В цей час засновано й села Чутівка та Чорноліска, що своїм приходом відносились до нашого села, але вони належали панам Емануїловим.

Чужинці тероризували місцеве населення, плюндрували предковічну святиню, козацьку вольницю – Чорний ліс. Тож  навесні 1750 року спалахнуло гайдамацьке повстання. Вже в червні того року відбулися збройні сутички гайдамаків з карателями у Цибулівській сотні, під селом Ухівкою. У липні запеклий бій стався біля Чутянського лісу, в якому брали участь Мелешко, брати Саранські та Мамай. Бій завершився поразкою гайдамацьких ватажків.  Доля одного з них, нашого земляка, – Марка Мамая досі достеменно невідома. Так, згідно доповіді колегії М.Лєонтьєва, «Сего августа 1 числа известый вор и разбойник Марко Мамай под Черным лесом пойман в Запорожскую Сечь привезен и содержится под крепчайшим караулом». За іншою версією після битви москалі схопили Марка і, протягши його до ярка за Цибулевим, вкинули туди закатоване тіло отамана. Пізніше , каже легенда, поховали народного героя з усіма козацькими почестями -  сидячи на коні , в повному бойовому обладунку - на вершині яру. З тих пір , можливо, і зветься він «Мамаїв Яр». Гайдамаччина знайшла своє яскраве віддзеркалення в усній народній творчості. З-поміж інших варто згадати пісню «Ой не славна Чута густими дубами».  

В 1772 році в селі було збудовано ще одну церкву – Миколаївську.

У 1787 році село Цибулеве переведено в ведення державних поселень, де всі поселення платили  податки на користь держави і виконували різні повинності.  Стабільність у житті містечка сприяла загальному  розвитку економіки регіону.  Державним Цибулеве було до 1820 років, а потім було переведене у військове поселення.  У поселенні Цибулів дислокувалися 3 – й та 4 – й взводи 2 – го ескадрону Єлисаветградського уланського полку (1819 рік).  Жорстокий визиск, палична дисципліна і безглузда муштра викликали з боку селян бурхливі протести. Центром заворушення стала станція Михайлівка (Єлисаветградівка), куди двічі у 1817 році викликали каральні війська, можливо були і в нашому селі. За указом від 4 червня 1857 року військові поселення почали ліквідовуватись. 

Перед  реформою 1861 року в селі Цибулевому проживало майже 4 тисячі жителів. Нараховувалося 3982 і 661 господарський двір – в середньому сім'я складалася з 6 чоловік.  Реформа внесла істотні зміни в господарське життя селян. Припинились селянські виступи, капіталістичні відносини утверджувались як у місті, так і на селі. Виникають нові кустарні промисли: в нашому районі деревообробна та лісова. В 1886 році по подвірних переписах Олександрійського повіту, до якого входило й наше село, в нас було 26 торгових установ, 68 промислових підприємств, 2 школи, 25 домів і 905-хат, 957 господарств, а жителів - 5000 чоловік. За даними перепису  цього  ж року з 957 господарств: 192-без землі, 40 не мали ніякої худоби, 322 господарства мали від 1 до 5 десятин землі, незначна частина господарств володіла землею в розмірі від 5 до 25 десятин. В селі було три православні церкви: Покровська, Миколаївська та одна цвинтарна. У жовтні 1885 року при Миколаївській церкві  була відкрита церковно – приходська школа.  За даними архівних джерел в 1896 році кількість жителів села зросла до 6129 чоловік. В селі – 1100 дворів, одна школа міністерства народної освіти (всього 134 учні), одна церковно – приходська школа (47 учнів), 17 лавок, 3 корчми.

Після Лютневої революції 1917 року влада в Україні з 4 (17) березня перейшла до УЦР, яка проголосила 7(20) листопада1917 року проголосила створення УНР.У грудні 1918 року частини 1 радянської армії виступили проти Центральної Ради в районі Цибулево – Хирівка - Знам'янка – Олександрія. 

16 березня 1919 року в селі Цибулево на волосних зборах прийнято рішення про визнання влади Рад.   В 1922 році в селі створюється парторганізація.

15 квітня 1923 року в Цибулевому було створено перше сільгоспоб'єднання – Трудовий союз обробітку землі (ТСОЗ), доскладу якого входило 9 сімей, першу артіль «імені Зінов'єва». Станом на кінець 1923 року на території села числивсь 7441 житель, з них жінок – 4018, чоловіків – 3423. Всього нараховувалось 1578 господарств.

Розгорнулась робота по ліквідації неграмотності на селі. Осередок лікнепу в Цибулеві було створено 5 січня 1927 року. Він охоплював навчанням в «хатах – читальнях» спочатку 65 чоловік. 

В 1928 році засновані товариства СОЗ, «Нова громада», «Червоний шлях», «Надія», «Червона зірка», «Хлібороб», «1 Травня» та інші. Почалася компанія колективізації, яка супроводжувалася грубістю і беззаконням. В ході боротьби з куркулями постраждало багато сімей.

Протягом 1929 – 1930 років 60 таких сімей було вивезено з села, а їхню власність передано у розпорядження двом колгоспам, створених на базі ТСОЗів: колгоспу імені Леніна та колгоспу імені Сталіна. Першими головами колгоспів були І.К.Лавріненко та Ф.М.Старченко. Головою сільської ради – Погонець, секретар партійної організації – Конюх Андрій Степанович.

За даними книги Іванова Я.М. «Хата – лабораторія колгоспу ім.. Леніна Єградківськеого району» (колишнього агронома і голови колгоспу) у 1940 році колгосп імені Леніна був одним із передових у районі. В ньому налічувалося 480 голів ВРХ, 120 коней, 85 волів, 6 бугаїв. В селі було дві школи, в яких навчалось 804 учні. В початкових школах Чутівки і Чорноліски навчалось 85 учнів. У 1941 році в середній і початковій школі навчалось більше 800 учнів, їх навчали і виховуали 32 вчителі.  В селі була медична амбулаторія, в якій працював фельдшер. 

З початком війни в лави добровольців вступили  300 жителів села. 

На початку серпня 1941 року вся територія нашої області була окупована  фашистами (Цибулеве – з 1 або, за іншими даними , 5 серпня 1941 року). 

Фашисти чинили звірства на захопленій території. Близько 80 жителів села вивезено до німецьких концентраційних таборів, з них 22 були закатовані в таборах смерті та померли від голоду. Німцями було закрито школу і перетворено в казарму.

Відчутно псували панування удари партизан, що базувались і діяли в районі Чорного лісу та навколишніх сіл.  

В жовтні 1943 року в ході каральної операції в районі Чорного лісу  захопили близько 100 чоловік, серед них 2 дівчини 17 – 18 років та жителі села Халявинський І.В. й Лавріненко П.І. Всіх їх було закинуто в силосну башту на глибину 4 м і, після катувань, виведено за село та розстріляно. 

В ніч з 5 на 6 грудня 1943 року радянські війська ІІ Українського фронту при підтримці партизанів визволили село Цибулеве. В боях за визволення від гітлерівців села Цибулеве та навколишніх сіл (Чутівка, Чорноліска, Гутницька) загинули 200 солдатів і офіцерів Радянської Армії.

250 жителів села загинули у боротьбі з загарбниками. 215 жителів Цибулевого нагороджені орденами та медалями.

З 1958 року до складу Цибулівської сільської ради і місцевого колгоспу «Заповіт Леніна» ввійшли населені пункти Чутівка і Чорноліска. Чисельність населення на 01.01.1966 року становила 2838 чоловік. Також у вказаний період часу у селі було 1485 дворів. 

Згідно звітних матеріалів колгоспу, за роки семирічки (1959 – 1965 рр) збудовано 8 корівників, 3 свинарники, 2 птахарні, 1 телятник, 3 типові польові стани для механізаторів, гараж для автомашин, млин і олійницю в одному капітальному приміщенні, приміщення контори та ін.. За цей же період з допомогою колгоспу в селі збудовано 150 нових житлових будинків, 2 нових приміщення школи (12 класних кімнат), майстерню по металу, їдальню для учнів, три магазини, 1 чайну міського типу, пошту, приміщення для побутового обслуговування населення. Зростає професійно – освітній рівень цибулівчан.  На 1966 р. село має 18 учителів з вищою освітою, 14 – з середньою; в колгоспі «Заповіт Леніна» працюють 2 агрономи з вищою освітою і 18 спеціалістів з середньою освітою. В сільській лікарні працює лікар і 17 медпрацівників з середньою медичною освітою. Сама лікарня розрахована на 25 ліжок, має родильне відділення. Мало село і ветеринарний пункт, і 5 дитячих ясел, клуб на 500 місць. В 1966 році жителі села передплачували 1956 примірників газет, 1176 журналів. У 60 –ті рр. фонд бібліотеки зріс до 11345 екземплярів книг. 

Населення села було набагато більшим, ніж зараз, тож прийнято було рішення побудувати нове, просторіше приміщення клубу. І вже в 1979 році в центрі села виріс новий будинок культури на 600 місць. Він був обладнаний сучасною – як на ті часи – опалювальною системою. В 1989 році в селі працювало 35 спеціалістів (вчителі, спеціалісти сільського господарства, лікарі) з вищою освітою, 45 – з середньою спеціальною освітою.

Отож, село наше, яке вже близько 300 років не змінювало своєї назви, вважається одним з найстаріших у районі. 

На західній околиці села проходить залізниця сполученням Знамянка – Шеченково Одеської залізниці, а територію села розділяє важливий автошлях Київ – Донецьк. 

Географічне положення та кліматичні умови сприятливі для життя, для розвитку сільського господарства, для утворення промислових підприємств, ведення торгівлі, для виникнення пунктів зеленого туризму. 

В околицях села зустрічаються значні поклади граніту та піску.

Саме село розташоване на берегах річки Інгулець, має водосховище (дамбу), кілька ставків (які зараз знаходяться в оренді), лікувальні джерела.

В північно – східному та південно – східному напрямках від села починається масив Чорного лісу, а безлісі простори перетинаються численними полезахисними смугами, лісонасадженнями.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Материалы для оценки земель Херсонской губернии .- т. 3, ст. 117 – 130, Александрийский уезд
  2. А. Иващенко . Черный лес и его окрестности. Новороссийский календар на 1959 год, выдаваемый от Ришельевского лицея г. Одесса. Стр 124.
  3. Результаты подворной переписи Александрийского уезда 1886 года . Изд.уездной управой 1888 года ,стр .18
  4. Список населенных мест Херсонской губернии. изд. Избернского статистического комитета г . Херсона, 1896 г., стр. 31
  5. Газета  Известия. Орган  Александрийского уезда, испокома советов робочих,крестьянских и красногвардейских депутатов от 28 марта 1919 года. Из Кировоградская республиканская библиотека един. крестьян. № 185
  6. Газета Червоний шлях  від 13 .10. 1927 року, газетний фонд Кіровоградського держархіву, інвен. номер С 1517 
  7. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни. – Видавництво «Промінь», Дніпропетровськ, 1963 р., ст. 73
  8. Матеріали річних звітів колгоспу «Заповіт Леніна» за 1958 – 1965 рр ., за 1966 р.

Логін: *

Пароль: *